Участь моїх земляків у

будівництві траси

Москва – Сімферополь

          В нашій місцевості побутує думка, що Симферопольську трасу будували німецькі військовополонені. Про це найчастіше згадують під час розмови щодо якості наших доріг. Але, на мою думку, таке судження неправильне і несправедливе, бо основну тяжку роботу на будівництві траси — підготовчу — виконували колгоспники з навколишніх сіл. Свідченням цьому є спогади моїх односельців.

          Матвієнко Віра Свиридівна, народилась 4 грудня 1929 року в с. Кирилівка. Зараз проживає по вул. Степовій, 18.

          Вона згадує:

          «Одного разу вранці визвали нас у колгоспі на наряд і бригадир назвав прізвища і сказав, щоб назавтра прийшли до контори з речами. Була рання осінь, бо їхали в легеньких пальтишках, курточках.

Виділили нам ділянку. Поруч була ділянка «Синів моря» і одного з азовських колгоспів. Жили в Олександрівці на території колгоспу Коларова.  Ми жили у бабусі на квартирі. У одній половині хати бабушка жила, а в другій – ми. Хата крита черепицею. 12 душ у одній кімнаті, лише дівчата. Підлогу засипали товстим шаром свіжою соломою і ми спали на ній покотом у два ряди.

Старшим був Наливайко Іван. Молода жінка Наливайко Марія (Іванового брата Мішки жінка) була кухаркою. Коли була – не пам’ятає, але вже голод пройшов, а заміж ще не вийшла (в 1950-му). Значить у 1948-49. Коли їхали працювати на трасу був ще колгосп «Україна», ще колгоспи не злили. Ділянки (метрів по 200) колгоспам «Сини моря» та «Україна» виділили поруч. Працювали за Якимівкою в сторону Сімферополя. «Штаб», куди щодня їздили за нарядом бригадири, був у Дмітрівці.   На роботу вставали вдосвіта, о п’ятій,  а повертались затемно. Вдягали фуфайки, платки, бо вранці і ввечері холоднувато вже було. Тими ж фуфайками і вкривались як спати лягали. Їхали волами на трьох безтарках.

          Як працювали? По узбіччі орють землю волами чи коровами ( в «Синах моря» і коні були). Насипали її на дерев’яні носилки і носили на трасу. Одні насипають, другі носять, треті вирівнюють. Потім мінялись. Поруч стоїть бочка з водою. Відрами воду набирали і поливали насипану землю. Потім дерев’яними трамбовками били насипану землю. Наглядав за роботою німець. Говорив російського. Ми трамбуємо, а він паличкою потикає, а потім говорить досить, чи підсипати і трамбувати ще. На кожній ділянці по 3-4 рази насипали і трамбували, бо треба було високо зробити. А німець суворий був, вимагав доброї якості.

В обід Іван Наливайко разом з кухаркою привозили на бідарці попоїсти – кашу, затірку, галушки. М’яса ніякого. Як дадуть кислий огірок на вечерю – свято. Кормили три рази. Хліб був завжди. Продукти з колгоспу привозили. Потім приїздив голова колгоспу Самойлов Влас Іванович і привіз ще продукти, в тому числі і барашка.

Були на роботі більше місяця. Ніхто на зміну не приїздив. У «Синах моря» людей міняли, та й хлопці ж. А у нас одні дівчата. Помитись ніде. Коли німець у нас роботу прийняв і сказав, що можна їхати додому, ми були страшенно раді, бо працювати було дуже важко. А як повернулись додому, то не по домівкам розійшлися, а зразу на лиман – купатися. Ще тепло було. Всих, хто там працював не пам’ятаю. Їздили  Жеребець Марія Андріївна, Олександра Іванівна Кравченко, Блоха (Матвієнко по чоловікові) Галина Єлісеєвна, Матвієнко Микола Опанасович, Коробка Ніна Іванівна.

          Шалик Ніна Єлисєївна, 1929 року народження (дівоче прізвище Блоха).

Проживає по вул. Шевченко, 74.

Їздила працювати на трасу Москва-Симфірополь од «Синів моря» разом з Мазепою (дівоче прізвище Матвієнко) Тетяною Степанівною та Єфременковою(Волкова) Вірою Опанасівною. Інших не пам’ятає. Всього було чоловік 20.

Жили у Володимирівці у одної бабусі в земляночці. Спали покотом на соломі. Були там місяць ранньої осені.

          Вставали рано, ще темно. Кухарка наварить галушок, поїли і на роботу.

Виділена ділянка була від повороту на Якимівку до р.Утлюг. Возили гарбами землю, глину, пісок, щебень. Висипали кучами на узбіччя, а потім носилками і лопатами насипали на дорогу.  Німець показував куди сипати, перевіряв чи досить утрамбована земля.

Качан (Жеребець) Марія Андріївна, 1929 року народження.

Працювала на будівництві траси Москва-Сімферополь від колгоспу «Україна». Жили в Данило-Іванівці, а працювали перед Мелітополем (км 12) неподалік від с. Нового. Жили на квартирах у місцевих жителів по 2-3 чоловіки. Працювали в основному дівчата. Від річки Тащенак брали пісок і землю і возили на гору. Коней і брички давав колгосп. Землю нагружали полонені німці. А вона возила разом з погоничем на дорогу. Погоничем був Шура Бублик. А як їздили другий раз, то з колгоспу було багато людей. Тоді були Клава Русінова, Блоха Вєра. Кухаркою була вдова Мамонова. Варила супи, каші. Кашу засмажували цибулею на олії. Добре кормили.

Русіна (дівоче прізвище Блоха) Клавдія Євсіївна, народилась 22.03.1930 року. Зараз проживає по вул.Петровського, 31.

Їздила од колгоспу «Україна» разом з Нюрою Міщенко, Вірою Блохою, Жарик (Кузьменко) Вірою та Коробко Женєю. Здається, це було у 1948 році. Всього працювало чоловік 14. По кількості людей дали  ділянку. Орали волами плугом узбіччя дороги. Лопатами насипали землю на носилки і носили носилки на трасу.  Важко було, та старались. Дерев’яними колодами з перекладиною  землю трамбували. Працювали з шостої ранку до вечора. О 12-тій був обід. Кормили галушками, затіркою, борщиком. Жили у бабусі недалеко від Якимівки.

Таврануха Катерина Харлантіївна, народилась в с.Горіле у 1929 році.

Тато, Соболь Харлантій Тимофійович, до війни працював у колгоспі рибалкою. Загинув на фронті. Мама, Мотрона Михайлівна — працювала в польовій бригаді, а також з волами на віялках. В сім’ї було четверо дітей: два брата та дві сестри. Тато на війні загинув.

До війни закінчила три класи. Коли закінчилась війна, до школи не повернулась. Пішла разом з мамою працювати в польовій бригаді. Збирала бавовну.

Одного разу (здається влітку 1945 року) її разом з іншими жінками та дівчатами визвали в правління колгоспу і запропонували поїхати на будівництво дороги. Ніякого наказу не було. Нікого конкретно не називали — добровільно.

          Поїхало чоловік десять — точно не пам’ятає. В основному жінки і один чи два старших чоловіки. Разом з нею тоді їздили Кузьменко Ніна, Панченко Ніна та Третякова Катя. Останньої вже немає серед живих, а дві інші — зараз дуже хворі люди.

 В колгоспі дали воли, брички. Працювали вони в селі Тамбовка за Мелітополем. Всі жили на квартирі у однієї бабусі. Спали на полу покотом. Було дуже жарко. Пам’ятає, що саме стигли черешні і бабуся їх пригощала. Їсти їм готувала повариха з колгоспу. Продукти теж давали з колгоспної комори та що взяли з дому. Не порозкошуєш. Та голодними не були, хоча час був тяжкий.

На роботу йшли о восьмій ранку, а повертались надвечір, десь близько сьомої. Носили носилками землю, пісок з великих куч, які були навезені раніше. Коли насипали рівним шаром, то починали з бочок, які поруч стояли на бричках, відрами носити воду і поливати насипане. Після цього вручну трамбували насип трамбовками. Це такі шматки стовбурів дерева, десь по груди висотою. З одного краю до них прибита була перекладина, щоб руками братися. Після того, як протрамбують, знову носили пісок і землю — доки старший, який міряв, не скаже, що досить.

Працювали місяць. На вихідні приїжджали додому. Потім повернулись працювати у колгосп.

Кузьменко Ніна Семенівна, 1928 року народження.

Пам’ятає, що Перцева Таня була у них бригадиром. А так – працювали та і все. Старались. Давно це було, та і голова дуже болить, бо коли після траси направили до Запоріжжя на відбудову Дніпрогесу, попала під завал і з того часу хворіє часто.

Кулик Любов Сергіївна, 1928 року народження.

Після війни двічі вербувалась на роботи в Запоріжжя і працювала на відбудові траси Москва-Сімферополь. Це було у 1945 році. Працювали біля села Анновка. Це в сторону Сімферополя від Якимівки. Жили у виділених кімнатах у гуртожитку. Працювали місяць. Додому приїздили нечасто.

Поїхали на роботу колгоспними волами і своїми коровами. Ними возили землю на трасу і воду. З Кільчика возили землю. Копали вручну, нагружали безтарки і везли. На трасі другі вигружали і втрамбовували. Корів доїли собі на харчування. Хоча молока того було чуть – чи багато дасть корова, якщо цілий день важке тягає.

Бригадиром був Глиба Іван. Хороший, простий робочий. Жалів нас, але працювали добре. Вставали рано, о сьомій. Вдень був обід на пів часа і далі на роботу. Кормили Супами, затіркою. Часто варили рассольнік. Давали по сто грам хліба. Наче поїли, а через годину знову хочеться – молоді ж були. Кухаркою працювала Жарик Майя (дівоче прізвище Кравченко).

          Їздив на будівництво траси і її майбутній чоловік Кулик Леонід Трохомович разом з Чканом Миколою, Кравченком Володимиром, Філімоновою Марусьою. Бригадиром у них був Нечитайло Петро Андрійович. Працювали біля с. Садове під Мелітополем. Їм треба було зробити 200 м траси. Землю насипали високо, трамбували.  Асфальт вкладали німці. Їм Сталін пообіцяв у 1952 році відпустити додому.

Бублик Олександр Олександрович народився 15 липня 1926 року в с.Кирилівка.Зараз проживає по вулиці Шевченка 29. Працював від колгоспу

«Україна» на будівництві траси Москва-Сімферополь двічі. Перший раз кол-

госп винаймав квартири у Олександрівці, а другого разу в Данило- Іванівці

Мелітопольського району. Возили пісок на дорогу підводами. Працювали там і полонені німці. Вони грузили в кар’єрі на машини і підводи пісок. Водіями працювали наші солдати. Солдати ж охороняли полонених німців, що працювали на трасі. Машини були не самосвалами, треба було їх і розвантажувати вручну.

Олександр Олександрович працював погоничем при волах. Воли були слабенькі, а до пісчаного кар’єру далеко. За день встигали згобити 2-3 ходки.

Згадує, що насипана дорога була «коритом» — края вище, а до центру улоговиною. Ось цю улоговину і засипали товсто піском, а потім утрамбовували інші колгоспники. Слідом возили машинами на дорогу бут — велике гранітне каміння.

Прізвищ він не пам’ятає вже тих, хто був разом з ним, крім кухарки — Мамонової Поліни. Вона готувала їсти тричі на день з колгоспних харчів. Кормили непогано, голодними не були.

          Жили вони на квартирі, так само як і в Олександрівці, але спали на ліжках, а не покотом на долівці.

          Працювали днів 20, а в якому році — не пам’ятає. Було це до одруження, а одружився Олександр Олександрович у грудні 1948 року. 

          Як бачимо, в будівництві траси Москва – Сімферополь протягом тривалого часу брали активну участь наші земляки та жителі інших українських сіл. Не варто забувати про їхню самовіддану, нелегку працю, яка подарувала нам таку чудову дорогу.